Упродовж лютого-квітня 2019 року у Дніпрі проходив ІІІ Відкритий музично-поетичний конкурс «POETRY 2019». Конкурс щорічно організовується за ініціативою Палацу студентів Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара та за підтримки Соборної районної у місті Дніпрі ради.
Кафедра українознавства та іноземних мов Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ традиційно відгукнулась на запрошення організаторів взяти участь у конкурсі.
До фіналу за рішенням журі, до складу якого входили діячі культури і мистецтв, поети та письменники, пройшло два представники нашого університету: курсантка факультету економіко-правової безпеки Кароліна Рудницька та провідний фахівець факультету економіко-правової безпеки Юлія Хорольська.
Пропонуємо познайомитися із творчістю талановитих поетес ДДУВС.
Юлія Хорольська:
Всього в житті достатньо, навіть літа…
Дощів осінніх, холоду, снігів.
Достатньо запашних весняних квітів,
Але так мало 365 днів.
Годину важко виділити, випити чай/каву,
Зустрітись просто, спішимо усі.
Бракує часу, та насправді, мабуть,
В нас просто мало літа у душі!
Але усе проходить, зостається пил.
Душа боліти також перестане,
Лише не вір у неспроможність своїх сил
Їх вистачить, як тільки час настане.
Усе прийде, ти просто вмій чекати…
І рано-вранці знову випаде роса,
Усе мине, ти просто вмій прощати,
Щоб чистою завжди лишалася душа!
Кароліна Рудницька:
В одному далекому місті,
Якого не було на карті,
Жила собі пані «відстань»
У довгому сірому платті.
Любила вона чарувати,
Міняти обставини, час.
Не вміла вона вибачати
Любов руйнувавши не раз.
Любила вона, Рим і Афіни,
Нью-Йорк і Париж, авжеж.
У сумі лишивши руїни…
Чи кілька маленьких пожеж.
Вона володіла кожним,
Хто нею хоч раз дорожив.
Завжди говорила «можна».
Ти й так же її не любив.
Така ота пані «відстань»
На карті її нема.
Далеко вона не «пристань»
Все більше вона, тюрма.
Бо хто його знає, «після»,
Що буде куди повернусь ?
Така вона, пані «відстань»,
Не належить мені, ні комусь.
Та я обіцяю, зможу.
Якщо поряд будеш ти.
Хай, в думці, чи в скайпі, може.
В кохання бо свої світи.
Дощів осінніх, холоду, снігів.
Достатньо запашних весняних квітів,
Але так мало 365 днів.
Годину важко виділити, випити чай/каву,
Зустрітись просто, спішимо усі.
Бракує часу, та насправді, мабуть,
В нас просто мало літа у душі!
Але усе проходить, зостається пил.
Душа боліти також перестане,
Лише не вір у неспроможність своїх сил
Їх вистачить, як тільки час настане.
Усе прийде, ти просто вмій чекати…
І рано-вранці знову випаде роса,
Усе мине, ти просто вмій прощати,
Щоб чистою завжди лишалася душа!
Кароліна Рудницька:
В одному далекому місті,
Якого не було на карті,
Жила собі пані «відстань»
У довгому сірому платті.
Любила вона чарувати,
Міняти обставини, час.
Не вміла вона вибачати
Любов руйнувавши не раз.
Любила вона, Рим і Афіни,
Нью-Йорк і Париж, авжеж.
У сумі лишивши руїни…
Чи кілька маленьких пожеж.
Вона володіла кожним,
Хто нею хоч раз дорожив.
Завжди говорила «можна».
Ти й так же її не любив.
Така ота пані «відстань»
На карті її нема.
Далеко вона не «пристань»
Все більше вона, тюрма.
Бо хто його знає, «після»,
Що буде куди повернусь ?
Така вона, пані «відстань»,
Не належить мені, ні комусь.
Та я обіцяю, зможу.
Якщо поряд будеш ти.
Хай, в думці, чи в скайпі, може.
В кохання бо свої світи.
— 703