Правові коментарі — № 4

Однією з найважливіших проблем у практичному здійсненні повноважень Конституційним Судом України є виконання його рішень і додержання висновків, без вирішення якої не можна говорити не лише про гарантування верховенства права, гарантування найвищої юридичної сили Конституції України, принципу поділу влади, а й про наявність судової влади взагалі як такої. У чинному законодавстві встановлюється, що рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання, але водночас самої процедури їх виконання, а також відповідальності за невиконання не передбачено. Тому внесення на розгляд парламенту проекту Закону, що передбачає відповідний порядок виконання актів єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні, є актуальним та нагальним для суспільства і держави.

Відповідно до пояснювальної записки метою і завданнями прийняття цього законопроекту є забезпечення виконання рішень і висновків Конституційного Суду України, закріплення основ для вжиття заходів, які спрямовані на забезпечення належних умов для здійснення конституційного судочинства, встановлення конституційно-правової відповідальності.

Однак, незважаючи на загальне позитивне враження від запропонованого законопроекту, деякі його нормативні положення потребують уточнення і конкретизації. Перш за все, необхідно звернути увагу на положення законопроекту, яким передбачається, що посадові особи, які не виконали рішення та (або) не додержалися висновку Конституційного Суду України, несуть відповідальність, передбачену цим Законом. Це зумовлюється тим, що з самого тексту Закону України «Про Конституційний Суд України» не зрозуміло, про який вид відповідальності йдеться. Доцільним, на наш погляд, було б встановлення саме кримінальної відповідальності, тим паче, що в Кримінальному Кодексі України міститься відповідна стаття 382 «Невиконання судового рішення». Відповідно до її положень умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

На підтвердження даної позиції слід навести норму статті 124 Конституції України, згідно з якою судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Тому відповідальність за невиконання відповідних актів органів судової влади повинна бути однаково регламентована законодавством України.

Головною новелою даного законопроекту є доповнення Закону України «Про Конституційний Суд України» статтею 70-1 «Відповідальність за порушення процедури конституційного судочинства» деякі норми якої є дискусійними. Так, насамперед, автор проекту пропонує розглядати штраф у розмірі до двадцяти п’яти мінімальних заробітних плат (це враховуючи положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо розмірів мінімальних заробітних плат – до 36250 грн.) як заходи адміністративної відповідальності. Запропоноване формулювання норми законопроекту не відповідає положенням Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки згідно зі статтею 27 даного кодексу штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Таким чином, штраф є одним із видів адміністративних стягнень, яке є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, а не заходом адміністративної відповідальності. Разом з цим слід зазначити, що в проекті вживається слово «заходи», тобто певна їх кількість, а запропоновано лише один – штраф.

Слід вказати і на невідповідність мети законопроекту, а саме встановлення конституційно-правової відповідальності, та його норм, у яких пропонується встановити адміністративну відповідальність.

Не менш дискусійними є і запропоновані правопорушення, за вчинення яких відповідні суб’єкти будуть притягуватися до відповідальності. Так, відповідно до пункту 1 статті 70-1 юридична відповідальність настає за неконституційні заяви незалежно від форми вираження. Логічним постає питання, що мається на увазі під поняттям «неконституційна заява», оскільки з моменту її виражання в усній чи письмовій формі виникають підстави для притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності. Аналіз нормативних положень Закону України «Про Конституційний Суд України» та Регламенту не дають відповідь на поставлене запитання, тому цілком закономірним є визначення і закріплення цього поняття безпосередньо в законі.

Неоднозначною є також норма законопроекту, яка передбачає відповідальність за порушення судової присяги, оскільки сам термін «судова присяга» передбачає можливість двозначного трактування: а) судова присяга як присяга судді; б) судова присяга складена перед складом Конституційного Суду України під час здійснення розгляду справи на пленарному засіданні.

Зважаючи на положення законопроекту, за яким адміністративне стягнення накладається ухвалою головуючого в засіданні, а також застосовуючи системний спосіб тлумачення статті законопроекту у взаємозв’язку з параграфом 45 Регламенту Конституційного Суду України, суб’єктом такої відповідальності є лише експерт. У зв’язку з цим вважаємо використання терміну «судова присяга» некоректним і пропонуємо замість нього вжити словосполучення «порушення присяги під час розгляду справи на пленарному засіданні Конституційного Суду України» з конкретизацією суб’єкта.

Таким чином, незважаючи на позитивні зрушення у вирішенні актуального питання щодо забезпечення виконання рішень і висновків Конституційного Суду України, а також встановлення відповідальності за порушення процедури конституційного судочинства, запропонований законопроект потребує доопрацювання та коригування, щоб реально претендувати на прийняття його парламентом.