Вже як мінімум останніх п’ять років актуальною є проблема розвитку так званих регульованих професій, доступ до яких має забезпечуватися жорсткими вимогами до набуття фахових спеціальних компетентностей та до досягнення програмних результатів навчання (обсягу умінь та знань) здобувачами вищої освіти таких закладів вищої освіти.
Саме доступ до юридичної професії викликає чи не найбільші дискусії та полеміки, коли одна зацікавлена сторона готова чути лише схвальні відгуки на власні пропозиції по реформуванню юридичної освіти в Україні. Чого лише варті законопроекти про юридичну освіту, автори яких відверто лобіювали інтереси окремих правничих шкіл, говорячи про те, що заклади вищої освіти зі специфічними умовами навчання системи МВС України не здатні підгодовувати юриста, який буде затребуваний на ринку праці та зможе якісно виконувати функції судді, нотаріуса, адвоката та прокурора (реальна ситуація є такою, що навіть підготовка кадрів вищої кваліфікації в ЗВО МВС в рази перевищує відповідні показники ЗВО МОН України). Інші професії, що вимагають юридичної освіти, до правничих не були спочатку віднесені різними проектами концепцій правничої освіти. Мова йде про слідчого (з 01 липня 2020 року і про дізнавача), і про науково-педагогічних працівників, які готують майбутніх юристів, і про юрисконсультів різних суб’єктів господарювання та ін. Всі ці проекти нормативно-правових актів є загальновідомими та загальнодоступними, тому посилатися на них чи їх цитування вважаю зайвим. Разом з тим, враховуючи постійні схоластичні зміни законодавства, що призводять до появи нових професій, що вимагають юридичної освіти, хочу зупинитися на такому.
Революція гідності та російська збройна агресія створили надпотужний соціальний запит українського народу на формування особистості правоохоронця нової генерації, який служить не державі, а народові. Під правоохоронцем мається на увазі та людина, яка стоїть на варті закону, а значить на варті кожного із нас. Звичайно, кожен громадянин України під правоохоронцем в першу чергу розуміє поліцейського, вимоги до якого постійно зростають, а ось соціальне забезпечення його професійної діяльності завжди бажає кращого. Будь-які засоби масової інформації для рейтингу завжди оприлюднюють певний негативний факт збоку окремого поліцейського, без рішення суду за допомогою громадської думки роблять його винуватим, а у випадку не підтвердження – мова не йде навіть про вибачення. Особливу увагу звертаю на його персональні дані та його близьких – фактично їх безпека поза межами правового поля.
Одним із структурних підрозділів Національної поліції як основного суб’єкта правозастосування є органи досудового розслідування, на які покладено функції по досудовому розслідуванню кримінальних правопорушень (з 01 липня 2020 року – злочинів та кримінальних проступків). Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України, спрощене досудове розслідування кримінальних проступків у формі дізнання мають здійснювати дізнавачі та інші спеціально уповноважені особи. Згідно з ч. 1 ст. 12 Кримінального кодексу України, кримінальні правопорушення з 01 липня 2020 року будуть поділятися на злочини та кримінальні проступки. Саме злочини будуть розслідувати слідчі, а кримінальні проступки (крадіжки зі збитками на приблизні суми від 210 грн. до 105 тис. грн., що каратимуться штрафом в дохід держави мінімум 17 тис. грн., керування транспортним засобом у стані сп’яніння, заподіяння побоїв чи легких тілесних ушкоджень та ін.) виключно дізнавачі або інші спеціально уповноважені особи. Стосовно вимог до освіти слідчого все в порядку, оскільки наявність освітнього ступеня бакалавра права поки що є обв’язкою, а дізнавач у правах та обов’язках прирівнюється до слідчого. Принагідно нагадаю усім, що спочатку слідчого не було серед представників правничих професій, «мовляв, усі процесуально значимі рішення прийматиме прокурор, а слідчий, так, побілити-покрасити»… Скажіть будь-ласка, десь в Україні існує прокурор, який сам готує всі документи у кримінальному провадженні, а не просто шукає граматичні помилки у документі, що замість нього підготував слідчий? Далі про наступне.
Спеціально уповноважена особа на проведення спрощеного досудового розслідування кримінальних проступків – це хто? За інформацією керівництва Національної поліції, потреба у дізнавачах поліції складає більше 20 тис. осіб. Декілька тисяч осіб – це будуть дізнавачі штатні із вищою юридичною освітою (маю на це надію), невелика частина спеціально уповноважених за профілем роботи: дільничні офіцери поліції, інспектори ювенальної превенції, патрульної поліції. Основними суб’єктами серед цих дізнавачів за дорученням, тобто зверху додатково до тих обов’язків, що уже є, стануть оперуповноважені карного розшуку. Кому ж слідчі будуть давати доручення по розкриттю та розслідуванню тяжких та особливо тяжких злочинів? Не дивлячись інші проблеми такого рішення законодавця, вже не вперше акцентую увагу на такому.
Зараз маємо ситуацію, що випускник вишу МВС України отримує здебільшого диплом бакалавра з правоохоронної діяльності, який не дає йому доступу до юридичних професій, проте дає право працювати в інших правоохоронних органах, в нашому випадку – Національна поліція. Це дільничні офіцери поліції, інспектори ювенальної превенції, патрульної поліції, оперуповноважені карного розшуку та ін. А тепер увага: кваліфікаційні вимоги до цих посад не передбачають вищої юридичної освіти, а для дізнавача так! Фактично уповноваження таких осіб на розслідування кримінальних проступків може призвести у суді до абсурду – розслідування справи особою, яка мала права на це, проте не має освіти для цього. Дільничний офіцер поліції так інші уповноважені стануть дізнавачами без юридичної освіти. Міф стає реальністю… Маю надію, що хоча би про слідчого без юридичної освіти більше дискусій не буде, а що буде з професійною юридичною діяльністю дізнавача без юридичної освіти, матимемо можливість спостерігати з 01 липня 2020 року.
— 3 088