У буденних справах багато хто ставить перед собою щит «я тут ні до чого» або ж «не моє діло». І, попри все, є серед нас багато людей, котрі поєднують свою життєву діяльність з добрими, непомітними справами. Та, на жаль, ми мало знаємо про таких людей, бо їх відрізняє також і скромність, мовляв, дрібнички роблю. Це, до речі, про героїню нашої статті – курсантку 4 курсу факультету підготовки фахівців для підрозділів стратегічних розслідувань Катерину Черкас.
Катя з дитинства була доброю та привітною дівчинкою. Ніколи не відмовляла у допомозі тим, хто її потребував. Активно ж займатися волонтерською діяльністю почала вже будучи курсанткою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.
«Доброта – це поклик душі, коли ти просто не можеш вчинити інакше, окрім як допомогти своєму другові, батькам, а навіть і просто сторонній людині, якій потрібна допомога, – ділиться своїми думками курсантка ДДУВС. – Коли дізналася, що в університеті розпочинає роботу координаційний центр «Я – волонтер», не роздумуючи вступила до нього. З тих пір я багато чому навчилася, багато чого зрозуміла та переосмислила».
У період карантину Катерина Черкас разом із іншими курсантами навчального закладу допомагала пенсіонерам та людям з інвалідністю. Зокрема, волонтери ДДУВС купували продукти харчування та ліки, допомагали стареньким по господарству, а також, залучившись підтримкою викладачів, надавали юридичну та психологічну консультації.
Нагадаємо одну з історій. Курсанти Катерина Черкас та Микита Філенко проходили навчальну практику у Запоріжжі. Того дня патрулювали вулицями міста, перевіряли паркові зони. По допомогу до молоді звернувся пенсіонер: виявилося, що він випадково залишив пенсійну картку в банкоматі. Та повернутися туди не вийшло, бо без пропуску для користування громадським транспортом, скоротити шлях чоловік не зміг. Майбутні правоохоронці прослідували до вказаного пенсіонером банкомату, віднайшли пенсійну картку та повернули її власнику.
«Дідусю 82 роки, пересуватися йому дуже важко. Тому залишити його без допомоги ми не могли. Опісля він попросив забрати для нього ліки в місцевій лікарні, тож в той день ми доставили йому необхідні препарати», – розповідає Катерина Черкас.
Таких історій було багато. За час карантину волонтерка Катерина не відмовляла нікому, реально оцінюючи складність ситуації у країні під час пандемії.
З послабленням карантинних обмежень роботи у волонтерському центрі стало менше. Наша курсантка не могла сидіти без діла, бо допомагати людям вже стало для неї доброю звичкою. Тоді дівчина вирішила вступити до волонтерської організації «Пошук зниклих дітей в м. Запоріжжі».
Курсантка переконана, що у справі пошуку зниклих дітей велику роль відіграє небайдужість оточуючих. «Більшість проходить повз і тільки одиниці зупиняються і цікавляться, чим можуть допомогти. Будь-хто може долучитися, обрати напрямок і кількість часу, яку він може витрачати на цю суспільну діяльність», – розповідає Катерина, закликаючи всіх бажаючих долучатися до волонтерського руху.
Волонтери проводять профілактичні заходи, організовують соціальні акції. У Міжнародний день зниклих дітей, розповіла Катерина, поліцейські та члени волонтерської організації роздавали повітряні кульки та маски дітям, батькам – інформаційні листівки з рекомендаціями щодо дій у випадку зникнення дитини.
Наразі дівчина разом із іншими волонтерами задіяні у пошуку подружжя пенсіонерів, жителів міста Запоріжжя. Дідуся та бабусю силами правоохоронних органів та волонтерів розшукують вже більше тижня.
Іще одна сфера діяльності Катерини Черкас – допомога вихованцям дитячих будинків.
Курсантка вважає, що ці дітки потребують особливої уваги та турботи, і наостанок додає: «Моєї любові та турботи вистачить на всіх. Принаймні допоки я буду чути на свою адресу щире людське «дякую». Саме подяка мене надихає, і просто кожен мій новий день робить кращим!».
— 1 200