Зовсім скоро в Україні відзначатимуть традиційне професійне свято – День науки, який щорічно припадає на третю суботу травня. Саме з цієї нагоди ми вирішили опублікувати цикл інтерв’ю і познайомити вас ближче з науковцями Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, які протягом багатьох років невпинно працюють на благо ДДУВС та досягають висот у науково-дослідній діяльності.
Марія Вакулич – кандидатка економічних наук, доцентка, завідувачка відділення забезпечення якості освітньої діяльності університету, голова ради молодих вчених. Є членом декількох громадських організацій, а саме: «Українська Асоціація Представниць Правоохоронних Органів України», «Український Жіночий Конгрес», «Українська Асоціація розвитку менеджменту та бізнес-освіти». У ході бесіди Марія Михайлівна розповіла нам про тонкощі професії наукового діяча і особистий шлях до становлення, поділилася цікавими життєвими принципами, які допомагають їй тримати баланс між кар’єрою і родиною, а також привідкрила завісу щодо майбутніх планів і намічених цілей. Буде цікаво – не перемикайте!
підзаголовок ДДУВС ФОРМУЄ УСІ НЕОБХІДНІ УМОВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ МОЛОДИХ НАУКОВЦІВ І ПРОВАДЖЕННЯ НАУКОВО-ДОСЛІДНОЇ РОБОТИ
-Скільки років присвятили роботі і науковій діяльності в цілому?
-Науковими дослідженнями я займаюсь вже протягом 10-ти років. Починала працювати в університеті ім. Альфреда Нобеля, а в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ працюю останні 2 роки. Дуже задоволена роботою в цьому закладі вищої освіти, оскільки тут є і потужна матеріально-технічна база, і можливості для проведення науково-дослідної діяльності, і потенціал для самовдосконалення. ДДУВС формує усі необхідні умови для розвитку молодих науковців і провадження науково-дослідної роботи.
Я СКЕПТИЧНО СТАВИЛАСЯ ДО НАУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ВВАЖАЛА ЦЕ ЧИМОСЬ АБСОЛЮТНО НЕРЕАЛЬНИМ
-Ким Ви мріяли стати в дитинстві?
-У дитинстві були різні думки щодо майбутньої професії, однак абсолютно усі друзі, колеги на той момент, одногрупники говорили, що потрібно займатися саме науково-дослідною діяльністю. Казали, що у мене виходить гарно презентувати матеріал, доповідати. Але я якось скептично ставилася до цього питання, адже це здавалось чимось абсолютно нереальним. І так склалось життя, що всі друзі виявилися праві та набагато раніше, ніж я, зрозуміли моє майбутнє покликання.
БУДЬ-ЯКІ СВОЇ РЕЗУЛЬТАТИ Я ПОЗИЦІОНУЮ ЯК СПІЛЬНІ ДОСЯГНЕННЯ З РОДИНОЮ, КОЛЕГАМИ: ЦЕ НЕ РОБОТА ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ – ЦЕ ПІДТРИМКА УСІЄЇ КОМАНДИ
-Наскільки Ваші дитячі мрії та очікування збіглися з реальністю?
-У дитинстві здавалось, що півгодини роботи – і я вже буду відомим вченим, науковцем із всесвітнім досвідом, практикою. (Сміється). Але, звичайно, життєва ситуація змінила це уявлення. Наразі я з великою повагою згадую мою першу наукову «маму» – Світлану Кузнєцову, яка відкрила для мене цей світ. Завдяки їй я маю наукові дослідження, написала дисертацію на ступінь кандидата наук. Науково-дослідна діяльність стала для мене принципом протягом всього життя, і я вдячна цій людині за відкриття таких можливостей. Безумовно, я зобов’язана і підтримці батьків, родичів, адже коли ми починаємо шлях дослідника, неважливо – в Україні то, Польщі чи США – ілюзія нашого світосприйняття і думки щодо того, як досягти результатів, абсолютно відрізняються від життєвої ситуації. Тому якщо немає підтримки ближніх, майже неможливо підкорювати нові вершини. Будь-які свої результати я позиціоную як спільні досягнення з родиною, колегами, бо це не робота однієї людини – це підтримка усієї команди.
Хто для Вас був кумиром / прикладом в юності і хто є таким зараз?
Якщо починати з самого дитинства, то так званих кумирів у мене не було, адже я захоплювалася абсолютно різними напрямами. Але повторюсь – справді вдячна Світлані Анатоліївні за відкриття внутрішнього потенціалу, вона стала для мене і кумиром, і прикладом, і сформувала принципи для подальшого життя. Що стосується теперішнього часу, захоплююсь роботою в університеті, роботою з керівництвом. Зокрема, працюю під керівництвом Лариси Романівни і для мене вона є прикладом жіночності в стилі управління. Тому я намагаюсь перейняти певні моменти, щоб також використовувати їх в повсякденному житті, за що їй дуже вдячна.
НЕ НАУКОЮ ЄДИНОЮ: У ВІЛЬНИЙ ЧАС Я ЗАХОПЛЮЮСЬ МАЛЮВАННЯМ КАРТИН – ЦЕ ПРЕКРАСНА МОЖЛИВІСТЬ ПЕРЕЗАВАНТАЖИТИ ДУМКИ
Чим цікавитеся і якими заняттями захоплюєтеся крім роботи, яке Ваше хобі?
Якщо видається абсолютно вільний час, що буває досить рідко, то я надаю перевагу малюванню. Із превеликим задоволенням пишу різні картини, а також дуже полюбляю готувати. Чоловік особливо радіє, коли я маю вільну хвилину, і навіть намагається полегшити всі інші аспекти сімейного життя, щоб був час на кулінарні шедеври.
Певних досягнень у своїх хобі не маю, але те, що декілька картин все ж таки висять на стіні, і я їх не знімаю, коли приходять гості, вже вважаю особистою перемогою. (Сміється). Полюбляю малювати різні пейзажі, квіти, але це процес, який потребує повного занурення. Якщо я починаю малювати, то мене ніхто і ніщо не відволікає. Окрім того, це допомагає і перезавантажити мозок, і по-іншому подивитись на певні обставини. Я думаю, що і для науковців, і взагалі для будь-якої сфери діяльності дуже важливо знайти елементи, які допомагатимуть просто відключитись від зовнішнього світу. У когось це виїзд на природу, у когось спілкування. Це можливість вимкнути на певний період часу голову і прекрасний спосіб перезавантажити думки.
У НАШІЙ СІМ’Ї Є ТРАДИЦІЯ: З ВЕЧОРА П’ЯТНИЦІ І ДО РАНКУ ПОНЕДІЛКА МИ ПОВНІСТЮ ВІДМОВЛЯЄМОСЬ ВІД СМАРТФОНІВ
Чи активний Ви користувач соціальних мереж?
Для мене є дуже важливим принцип, який я підгледіла у закордонних колег, коли у 2014 році приймала участь в програмі British Council. Там були професійні психологи і вони казали про те, що саме в епоху діджиталізації принципово необхідною є відмова від смартфонів на певний період часу. Тому в нас є така сімейна традиція: з вечора п’ятниці (якщо немає термінових обставин чи дзвінків) і до ранку понеділка ми намагаємося взагалі не використовувати мобільні пристрої. Якщо робота за комп’ютером – так, але не з мобільним телефоном, не в соціальних мережах, бо в цьому випадку чоловіка взагалі можна не побачити на вихідних. (Сміється). Тимчасова відмова від смартфонів також є певним плюсом для діяльності науковця, адже це дає можливість перезавантажитись і подивитись, що взагалі відбувається навколо. Бо у нас був досвід спілкування з колегами на тому ж British Council, і деякі з них 24/7 були в мобільному телефоні, постійно з ним працювали, щось викладали, публікували, аналізували, відповідали на листи. Через три дні тренінгу (благе діло тренінг був тиждень) вони тільки почали знайомитись з людьми, тому що в цей період просто не було інтернет-зв’язку.
Звичайно, соціальними мережами особисто я користуюсь і думаю, що на сьогоднішній час, в цифрову епоху, це є дуже важливим елементом комунікації, співпраці, спілкування між дослідниками, вченими, колегами. Але, у свою чергу, намагаюсь приділяти певному спілкуванню в мережі не більше 2-3-х годин в день. У межах простого спілкування «привіт, як справи, все добре» – для мене це рідкість, бо це занадто дорогоцінний час і він швидко спливає. Але Ви знаєте, радію з того, що впродовж останніх років 15-ти є певний колектив друзів, які просто не сприймають смартфон або соцмережі як можливість привітати один одного з якимось святом. Ми намагаємось один одному телефонувати, спілкуватись. І хочу Вам сказати, що коли ти телефонуєш і вітаєш, а не просто відписуєшся в соціальних мережах, то є велика різниця. Найцінніше – спілкування, і в умовах Ковіду, і взагалі в умовах діджиталізації. Тому соціальні мережі – так, це плюс, це можливість комунікації і спілкування, але в певних обмежених гранях. Щоб це не переросло у повсякденну життєву ситуацію, коли не спілкуєшся ні з ким ані вдома, ані на роботі, бо постійно знаходишся в мережі. Інша ситуація, коли це безпосередня професія.
Як Ви ставитеся до сучасних трендів у соціальних мережах, і як, на Вашу думку, вони впливають на молоде покоління?
Мені здається є як позитивні, так і негативні аспекти в цьому контексті. З точки зору отримання інформації і швидкості цього процесу, взагалі інформованості – це є плюсом. З точки зору кількості абсолютно «пустого» контенту, який постійно публікується і не несе жодного навантаження – це мінус. Контролюючи роботу своєї дитини або безпосередньо працюючи з молодими вченими університету, я завжди кажу про те, що це повинно бути жорстко обмежено. Особисто для мене соціальна мережа – це можливість спілкування і роботи, а не саморозвитку чи самореалізації. Особливо не люблю витрачати час (і розумію колег, які також не люблять це робити), публікуючи різноманітні пости на кшталт «доброго ранку», «гарного дня», «зварила борщ», «прочитала книгу» – вважаю це абсолютно безглуздою тратою часу.
ГОЛОВНА МЕТА НА МАЙБУТНЄ – ПОДИВИТИСЬ, ЯК ПРАЦЮЮТЬ ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ РІЗНИХ КРАЇН СВІТУ, І ЗАПРОВАДИТИ ДОСВІД ЗАКОРДОННИХ КОЛЕГ В ЯКОСТІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ НА ПЛАТФОРМІ ДДУВС
Які цілі і завдання ставите перед собою на найближче майбутнє?
Щодо майбутнього розвитку, звичайно хочу дійти до етапу захисту дисертації на звання доктора економічних наук, зараз працюю над текстом. Планую захист, отримання звання професора, але то вже на перспективу. На теперішній час – це написання науково-дослідних проєктів, міжнародна діяльність, розвиток грантової діяльності. Хочу подивитись, як працюють у вищих навчальних закладах різних країн світу і можливо запровадити досвід закордонних колег в якості освітнього процесу на нашій платформі в ДДУВС. Щодо особистого розвитку… мені здається, що науково-дослідна робота і взагалі викладання в університеті накладає певний відбиток і на особисте життя, і на життя родини в цілому. Основа подальшого розвитку в цьому напрямі – це підтримка родичів і близьких. Необхідно мати дуже багато вільного часу, щоб досягати певних результатів, а він може бути лише вночі. (Сміється). Тому і вночі я все одно працюю над різними аспектами науково-дослідної роботи.
ВЛАСНИЙ ПРИКЛАД – ЦЕ КРАЩИЙ ДОСВІД ДЛЯ ТОГО, ЩОБ СТИМУЛЮВАТИ МОЛОДЕ ПОКОЛІННЯ
Як Ви вважаєте, якими методами і підходами сьогодні, в епоху діджиталізаціі, можна залучити молодь до вивчення наук?
За 10 років викладання були використані різні методи і різні способи зацікавлення. Але мені здається, що як для здобувачів вищої освіти, як для молодих вчених і як вже для досвідчених вчених, колег в університеті, все ж таки власний приклад є кращим. Тому якщо приймав участь в програмі чи заході та знаєш, як це відбувається насправді, поділись, розкажи, покажи – люди побачать власний приклад і почнуть цікавитись. Якщо говорити про здобувачів вищої освіти, тут принципово важливим є момент донести інформацію щодо перспективного розвитку. Тому що не всі вони, на жаль, навіть на старших курсах розуміють, ким будуть працювати, де, навіщо їм взагалі це потрібно. І якщо розказати, показати або навіть запросити практичного працівника (на заняттях часто використовую цей метод), який поділиться власним досвідом і продемонструє, як це відбувається – тоді є стимул і зацікавленість. Інші методи, наприклад, грамоти, подяки, дипломи, фінансова підтримка – навіть це наразі не завжди є дієвим інструментом для молоді. Потенційний розвито к, можливість бути керівником організації, директором підприємства, провідним менеджером – саме це і є власним прикладом, а власний приклад – то кращий досвід, щоб стимулювати молоде покоління.
— 1 409